11-го травня буковинська горосходиця
Професор кафедри математичного аналізу факультету математики та інформатики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена Карлова
здійснила вдале сходження на п’ятий за висотою восмитисячник планети - Макалу (8463 метрів над рівнем моря)
Цим сходженням Олена розпочала нову главу в історії буковинського горосходження і альпінізму. Нагадаємо що ні хто з буковинських альпіністів і горосходців досі не піднімався вище 7495мнрм. Чернівчани - Бернайд Кендзерський і Олександр Паламарюк, піднявшись на 5 і 4 семитисячника колишнього СРСР відповідно, отримали почесне у альпінізм звання "Сніговий барс". Буковинці - Наталья Волошин, Олексій Конавчук, Чинчик Віталій і Костянтин Грігель піднімались на семитисячники колишнього СРСР.
Олена про сходження - 11 травня 2025 року, 8:20 ранку
Макалу, 8463 метри над рівнем Чорного моря, пʼята за висотою гора світу
Друзі, я не знайду зараз слів, щоб висловити вдячність усім вам за кожне слово підтримки, за кожний донат в моє бажання, за все сказане і несказане, за всі ваші повідомлення, навіть ненаписані… Обіймаю кожного з вас. І пам’ятайте, немає нічого неможливого
Розповіді про перебі сходження:
Гімалайські оповідки.
Частина І. Сатурація
Після вечері, коли сонце сідає за засніжені високі гори, і всі випрані шкарпетки замерзають, коли виходити зі спільного теплого намету-їдальні зовсім не хочеться і виходиш тільки за потреби, коли нарешті включають генератор і він починає так по-домашньому, по-українськи муркотати, коли всі стомлені після акліматизаційного виходу і розмови вщухають, коли безмежність зірок на небі яскраво сяє, а з намету шерпів доноситься непальська музика і солодкуватий запах маріхуани, ми починаємо традиційну забавку - мірятися сатурацією.
Сатурація, тобто, насиченість твоєї крові киснем, є дуже важливим показником у високих горах. Але при цьому не найважливішим, бо найважливішим є твоє самопочуття. Мені ніколи не везло в цій грі - то пальці занадто холодні, то занадто худі, то в пристрої сідає батарейка, або ще щось. Тому я вирішила підійти до цього процесу науково, залізла в свій намет, і виміряла сатурацію на всіх своїх пальцях. Без свідків. Оскільки я не маю можливості зробити презентацію в PowerPoint, то просто публікую результати у вигляді списку ???? Отже:
Ліва рука
Мізинець 82
Палець біля мізинця 73
Середній 86
Вказівний 89
Права рука
Мізинець 84
Палець біля мізинця 88
Середній 92
Вказівний 90
На великих пальцях обох рук сатурація відсутня ????
Тепер маю над чим розмірковувати. Чи треба рахувати середнє арифметичне по обох руках? Чи по однойменних пальцях? Чому великі пальці такі особливі? Чи варто виміряти сатурацію на ногах?
В цих роздумах накидаю вам трохи фоток неймовірних краєвидів та нашого побуту
Частина ІІ. Пуджа
Пуджа - стародавній ритуал благословення перед сходженням на вершину, що поєднує буддійські та індуїстські традиції, відображає глибоку повагу непальців до гір, і має філософським підґрунтям ідею покори і вдячності. Під час Пуджі гімалаїсти, незалежно від віросповідання, просять дозволу у гори на сходження, визнаючи її велич і непередбачуваність. Як каже непальське прислів’я: «Гора дає дозвіл лише тим, хто прийшов із чистим серцем».
Ченці готують жертовні дари: рис, ячмінне борошно, фрукти, олію і солодощі. Спорядження гімалаїстів - каски, льодоруби, кішки - розкладається навколо вівтаря. Лама окроплює їх священною водою і читає мантри. Після цього всі учасники Пуджі підкидають борошно в небо, а потім починають обкидати один одного та обмащувати одяг і обличчя. Дуже весела церемонія ????
Наприкінці гімалаїстам повʼязують священні білі шовкові шарфики та роздають освячені солодощі і непальське пиво, отакої ????
Я не дуже люблю, коли на мене щось повʼязують, але той білий невагомий шарфик якось ненавʼязливо, тепло і серйозно поєднав усе, що відбувалося до Пуджі, з тим, що має відбуватися в майбутньому. І в мене склалося враження, що церемонія пуджі це не просто ритуал. Це мова, якою людство говорить із вічністю.
Вибачайте, друзі, що публікую цей текст на Великдень, але все у цьому світі взаємоповʼязане
Частина ІІІ. Портрети
Подорож - це не функція, і своєї області визначення не має. І саме це робить для мене подорожі непередбачуваними і привабливими, сповненими неочікуваних зустрічей.
Елізабет - колишня амбасадорка Швейцарії в Непалі, впевнена в собі, невпевнена в оточенні, подорожує Гімалаями в пошуках самотності
Пем - дівчина двометрового зросту з великими очима, що живе в Нью-Йорку, але більшість року проводить на Алясці, де керує собачими упряжками
Стів - симпатичний хлопець з Нової Каледонії, який після знайомства перше, що у всіх питає «Ви знаєте, де знаходиться Нова Каледонія?» Любить ставити собі виклики, після Ама Даблам минулого року вирішив, що з восьмитисячників спробує тільки Макалу і пізніше К2. Потім ми домовилися з ним про Ironman в будь-який країні світу
Четтан (що означає «довге життя», нехай так і станеться) - молодий хлопець з непальського навіть не села, а Tea House, тобто, населених мікроскопічних 30 квадратних метрів непальської цивілізації. Ходив за мною півдня, поки не виявилося, що він хоче розповісти мені історію виникнення потоку води, що витікає зі скелі. Розповідав він англійською із сумішшю непальської, в результаті я зрозуміла, що дійовими особами були: король, кінь, мотузка, грім, мапа Непалу і вода. В кінці Четтан сказав чистою англійською «якщо Вас ще щось цікавить з історії Непалу - звертайтеся»
Не спитала імені, і досі про це жалкую - жінка з Франції (?), яка 25 лютого виїхала зі свого будинку до Києва і декілька місяців волонтерила, а потім приймала в себе українців
Rope-fixing team - команда, яка закріплює мотузки від базового табору до вершини - елітна група шерпів-професіоналів, які заходять на вершину раніше за всіх, і по дорозі закріплюють мотузки, якими можна (за бажанням) буде користуватися в цьому сезоні. Вони часто залишаються в тіні, тому зустріти їх під час повернення з роботи - приємно і несподівано
І діти. Непальські діти. Відверті, немиті, справжні. Завжди раді фоткам, а за цукерку навіть можуть подивитися в камеру, яку ти їм покажеш, і усміхнутися. Без цукерок бігтимуть за тобою до кінця села з криками «Namaste! Chocolate!” Але слід віддати належне, що і без цукерок охоче фоткалися ????
P.S. Ще десь тут є принцеса Катару Alma Al Thani, її ніхто не бачив, але вона живе в наметі поруч із моїм і має свій власний інтернет ????
P.P.S. На жаль, я не зробила крупних фото всіх описаних вище дійових осіб, тому долучу ще фотки котиків та інших цікавих людей
Частина IV. Міфи і правда
Спальник треба брати під свій зріст і ширину. Міф.
Спальник треба брати хоча б на два розміри більше, щоб туди крім пляшок з гарячою водою, шкарпеток, рукавичок, телефону та внутрішніх чобітків високогірного взуття ще можна було вмістити себе в пухових штанах і пуховій курточці.
Підігріте пиво - це фу. Міф.
Навіть скажу більше, вонючий Туборг, який я сто років не пʼю, після дня трекінгу під дощем, гарячий, із медом - це божественно. Remark: не знаю, чому тут скрізь виключно Туборг, може, власник заводу має непальське коріння?..
Рідина для лінз замерзає вище 5000 метрів над рівнем моря. Правда.
Так я викинула свою першу пару лінз. Тепер все забираю на ніч в кишеньку до спальника, див. пункт 1.
Якщо пити багато рідини, то легше відбувається акліматизація. Правда.
Тільки увага! Сюди не відноситься рідина для лінз та алкоголь ???? А так то треба пити 4-5 літрів усього: літра 3-4 води з льодовика, але додавати в неї хоча б чай, оптимально електроліти; решта рідини - супи, може бути кава, гарячий шоколад, кола, соки і тп.
Шерпи не знають англійської, і спілкуватися з ними треба жестами. Міф.
Шерпи - народність, що мешкає, зокрема, в Східному Непалі. І робота їхня, повʼязана з обслуговуванням туристів, вимагає знання англійської. І деякі шерпи знають англійську набагато краще, ніж, вибачте, деякі наші викладачі.
Вище 5500 метрів над рівнем моря немає м@скалів або вони інші. Міф.
Вони є, і вони є огидні. Серйозно. Зухвалі, тримаються своєю зграєю. Слід віддати належне, з ними майже ніхто не розмовляє серед гімалаїстів інших країн.
Якщо закидати низ намету камінням, то при сильному вітрі намет залишиться на землі. Міф.
Намет полетить навіть, якщо всередині людина ???? Тому привʼязуйте та укріплюйте якомога міцніше.
У високі гори серед усіх професій найчастіше ходять лікарі. Правда.
Не знаю з чим це повʼязано, маю поки що тільки непідтверджені теорії, але за моєю статистикою це так ????
Не треба нічого боятися, навіть, якщо ти щось робиш вперше в житті. Правда.
Частина V. Фальстарт або В пошуках мотузок
Першого травня нам в намет-їдальню принесли кисневий балон і маски. Це означало, що вечір перестає бути нудним, і завтра ми вирушаємо ближче до вершини Макалу. Потренувавшись одягати, знімати, міняти, розкручувати, закручувати, підкидати кисневі балони та маски, ми радісно поставили на зарядку всі наші гаджети та пішли пакувати рюкзаки.
Другого травня усі мешканці Базового табору, включно з принцесою Катару, вирушили до Сamp2 на 6700. Заночували там, на вечерю мені дісталася якась мівіна, залита водою з льодовика, це було божественно!
Третього травня ми стартували до Camp3 на 7500, доповзли туди о 19:30, знову поїли мівіни, годинку поспали і о 22:30 почали пересувати ноги в напрямку вершини. Вітру не було, зорі сяяли, і все наче складалося сприятливо, але…
Дванадцята година ночі, висота десь 7850, тридцять людей з усіх куточків світу при світлі налобних ліхтариків у снігу шукають мотузки, закріплені Fixed-ropes Team три тижні тому… Половина людей при цьому схожа на слоненят і щось нерозбірливо бубнить крізь кисневі маски, а половина - туберкульозно кашляє (усі шерпи чомусь кашляють так, ніби мають відкриту форму туберкульозу, це трохи насторожує). Мотузки засипало снігом, віднайти неможливо, а далі без них йти майже нереально. І слоненята разом з туберкульозниками вертаються о пів на другу ночі в наметі та валяться спати…
Від гіпоксії в ту ніч мені наснилася тітка в білому фартуху, яка повішала на вершину Макалу табличку «Мотузок немає. Гора зачинена».
На наступний день усі спустилися в Базовий табір. Усі, крім однієї людини - Метью з Австралії (Matthew Scholes). Він таки вирушив на вершину без мотузок, без шерпів, без кисню. Один. І став на вершині о 12:40. І спустився, і живий… Але, скоріше за все, ціною восьми пальців на ногах!.. Детальніше про Метью почитайте в пості Саулюса Дамулевічіуса (https://www.facebook.com/share/p/1ALj2BD8Gw/?mibextid=oFDknk)
А ось життя 39-річного Алекса (https://explorersweb.com/american-climber-dies-on-makalu/) Макалу забрала собі. Алекс хворів на лейкемію, і в Camp2 в нього стався серцевий напад. Ніхто не встиг допомогти. Не будемо чіпати риторичне питання, як краще - так чи в лікарні?…
Тим часом ми чекаємо поки провішають нові мотузки, їмо, пʼємо і намагаємося відновити сили…
Ось такі новини, друзі, скажу я, трохи перефразовуючи діда Панаса ????
P.S. На жаль, з приводу набряку легенів та інших проблем зі здоровʼям, спричинених висотною хворобою, Ярек Здановіч Jarek Zdanowicz та Кароль Адамскі Karol Priv Adamski змушені були перервати експедицію на Макалу. Щиро бажаю їм швидкого одужання та майбутніх вершин
Частина VI. Кисень та інші хімічні елементи
Чесно скажу, що зі школи люблю хімію, але найбільше полюбила її оце нещодавно в Непалі. Так, я багато читала про кисневі балони та їх використання під час сходжень, але ж звісно спробувала на собі тільки зараз. Але про все по черзі.
«Штурм» вершини – теж не найкращий термін, але нехай буде він, ніж «підкорення».
Отже, ми штурмували два рази. Як я вже писала раніше, на перший штурм, в околі 2-3 травня, вийшло дуже багато людей, але з огляду на сильні снігопади засипало мотузки, провішені до вершини, і довелося спуститися та чекати наступного погодного вікна.
Дев’ятого травня о 9 ранку ми (Лукаш, Даніела і я з нашими climbing sherpas) вирушили з бейзкампу в напрямку другого табору. Це перший день штурму, спішити не потрібно, бо ночуємо ми в Camp 2 на 6700 і набираємося там «сил». Якщо такі існують на цій висоті ????
Перехід з бази до C2 на цей (четвертий) раз дався мені досить легко, я слухала по дорозі музичку, і навіть дві сніжно-льодові стінки не викликали труднощів. Акліматизація – подумала я, і скоріше за все була права, бо вже місяць провела на висоті 5700, і мій організм був пристосований до фізичних вправ на цьому рівні. Після прибуття в C2 ми з Даніелою «розташувалися» в наметі – це означає, що ми розклали спальники, потім повалилися на них, постогнали, знімаючи кішки, шкари, обвязку… Потім нам принесли якийсь суп на вечерю, але це так тяжко – їсти на 6700, у мене вистачило сил на півмиски, і я заснула.
Зранку прокинулися о 6:00, але від сніданку ми з Даніелою відмовилися, адже не було сил тримати миску з ложкою, а були тільки сили тримати себе на ногах. Тим більше, що сьогодні був день майже неперервного підйому – спочатку з табору 2 до табору 3 (на 7400), це займає близько 7-8 годин, там пару годин відпочинку – і на вершину…
І тут вступив у гру кисень!!! Це – офігенно крута річ! Може це в мене типу як ефект плацебо, але в другий раз я пройшла найскладнішу ділянку на Макалу - перехід з C2 в C3 - напрочуд пристойно. Не скажу, що легко і швидко (там треба рухатися постійно скельно-льодово-сніжними схилами по 60-70 градусів), але цілком пристойно.
Прийшли ми в третій табір десь в районі 15:00. Знову постогнали, знімаючи кішки та обв’язки… Вилили суп на помойку… І домовилися виходити о 20:30.
Я і мій Pemba Dorchee Sherpa вийшли о 21:15. У мене в рюкзаку – кисневий балон, півлітра води і два снікерса. У Пемби в рюкзаку – чотири балони, півлітра коли і пару желейних цукерок. Ніч тиха, повний місяць. Зліва височіє красень Еверест із сестрою Лхотзе… Йдемо… Через пару годин кажу Пембі «Маякни, будь ласка, коли перейдемо 8000 метрів», бо це для мене важливо. Він обертається і каже «вже». Отакої, а я навіть нічого не відчула. Починають сильно мерзнути ноги. Розумію, що ноги насправді спітніли, і тепер їм не так щоб холодно, але мокро. Через якийсь час надходить світ сонця, а сонце зігріє мої пальці, бо в планах моїх – повернутися додому з усіма пальцями. Маю бажання сфоткати схід сонця, але не маю сил дістати телефон. Тож просто йду, спостерігаючи, як розпочинається новий день, і про себе співаю «Де сходить українське сонце?.. На Донбасі…»
Десь о шостій ранку ми з Пембою заходимо у так званий «французький» кулуар. Це означає, що до вершини залишилось години три, не більше. Навіть для такої черепахи, як я. Пемба підбадьорює мене, показуючи, що після кулуару ми виходимо на вершинний хребет. Вийшли…. Стрьомна ділянка метрів 300, треба йти дуже обережно, але я бачу вершину, людей на ній, і стримано вірю, що теж дійду… Трохи тошнить, кисень вже не сильно допомагає… Ще півгодини – і ось вона, вершина!
Восьма ранку. Емоцій – майже нуль. Пару фоток, я на п’ятій горі світу. Піді мною - хмари, наді мною – сонце, поруч зі мною – Пемба. Надійний друг і партнер від того часу. Чому немає відчуття щастя? Знаю відповідь на той момент. Бо треба спуститися.
Спуск майже не пам’ятаю… Треба бути дуже сконцентрованим, слідкувати за кожним кроком і не розслаблятися. Зрештою, за чотири години ми в третьому таборі. Я валюся в намет, Даніела вже спустилася раніше і спить.
Засинаю. Сплю до ранку.
А зранку – новий день. Нова ера. Восьмитисячна. Офігенно приголомшлива. Спускаємося з Пембою на одному диханні. Пиво на Crampon’s point. Торт і червоне вино в бейзкампі. Усвідомлення зробленого – поки що відсутнє ????
Ще два тижні регенерації та відпочинку в Непалі, і додому.
Дякую. Дякую Макалу за те, що тепер моє життя містить прихильність того Чорного Велетня. Дякую усім, з ким разом розділили цих півтора місяці перебування в бейзкампі. Дякую усім тим, про кого я читала і ким захоплювалася, а тут побачила на власні очі і мала честь перейняти частину досвіду. Дякую усім, хто хвилювався за мене… Вас виявилося набагато більше, ніж я могла уявити…
Дякую сонцю, за те, що сходить. Для всіх.
Відгуки про сходження і побажання на сторінках Олени у facebook та instagram
Бажаємо горосходиці подальших успіхів і безпечних досягнень.
Читайте нас на наших ресурсах у facebook та instagram
